Kapele okolic Włodawy : Muzyka Polesia

Kapele okolic Włodawy

Знання про давнє музичне життя східної частини Ленчинсько-Влодавського надозір’я (від назви міст Ленчна і Влодава) дуже бідні. Не збереглися практично жодні або майже жодні звукозаписи тамтешніх музикантів, однаково скрипалів граючих соло або в дуетах, як і в пізнішому періоді за участі скрипок і гармонії, а також поступово збільшуючих свою роль духових інструментів. З приводу скупої кількості даних нижчезгаданий огляд вельми неповний.

Цей регіон не мав багато щастя до документації. Не проводилася в цій частині робота по збиранню музичного фольклору під час однойменної Акції в 50-х роках ХХ ст. (Akcja Zbierania Folkloru Muzycznego (1950-1954)). Пізніше дослідники зосереджувалися більше на документації співецьких традицій. У першій повоєнній декаді на цих територіях було дуже не спокійно: інтенсивна боротьба радянських сил безпеки з антикомуністичним підпіллямтривала до кінця 40-x років, і навіть довше. Відбувалися також масові переселення - депортовано майже ціле українське населення, а з СРСР прибувало тисячі польських сімей.

Найдавнійшою, нам знаною особою, хоча і дуже загадковою є напівлегендарний скрипаль, якого називали Rajzowiec(Райзовець), котрий грав у 20-30 роках ХХ ст. З розповідей скрипаля Едмунда Брожка відомо, що він був мандруючим музикантом, без постійного місця проживання. Скоріш за все це не було його справжнє прізвище. Словом „rajzowiec” називано мандрівних знахарів, котрі займалися лікуванням хвороб за допомогою «замовлянь». До музикантів які навчалися в Rajzowca належав Wacław Cieszko(Вацлав Чєшко) з Витична. Тих мелодій пізніше навчав свого сина, від якого їх перейняв Едмунд Брожек з Домінічина.

Інші скрипалі які грали в міжвоєнний період це Piotr Sidoruk(Петро Сидорук) з Копини, Julian Chutkowski(Юліан Хутковський) з Домінічина, Józef Łapiński (Юзеф Лапінський) з Дубечна іOleksiuk(Олексіюк) з Завадівки. Було також багато музикантів українців, нажаль досі не вдалося відшукати інформацію і взнати якісь прізвища. Більшість православних після війни переселено до УРСР, меншу кількість на по німецькі землі. З розповідей старших людей виникає, що не існувало двох різних світів, при запрошуванні музикантів на весілля національність не мала різниці, хоча серед українців популярними були танцювальні забави, танці по троє і з фігурами. Частина польських музикантів також знала ці мелодії. Репертуар проникав в обох напрямках.

В 30-х роках у Влодаві і околицях грала єврейськакапела Шпільманів, яку вважали за ексклюзивний колектив. Частина поважних сільських ансамблів з ними суперничали.

В 40-х роках, вже під час окупації з’явилося кілька колективів з більш розбудованимскладом. Між іншими згадуваний раніше Вацлав Чєшко грав з синами Юзефом і Франциском в капелі де грали на скрипці, акордеоні і бубні. Юліан Хутковський заснував капелу разом з синами Яном і Станіславом. В залуччі утворилася відома на цілу околицю капела (скрипка, акордеон, бубон, пузон) в змінному складі, яка об’єднувала околичних музикантів. Існувала в 40-80 роках. В Вульці Витицькій грала капела братів Солецьких (kapela braci Soleckich) на духових інструментах, а в Дубечні капела братів Лапінських– синів скрипаля Юзефа Лапінського (скрипка, гармонія, бубон, пізніше саксофон і акордеон). Велике кількість музикантів, які грали в різному складі була в Вириках. В 50-х роках відомою була капела з Анджейова, яка згрупувала музикантів з околиць Коров’ячого Болота(Krowiego Bagna). Інша була пов’язана з Витичним. Склади цих колективів переважно змінювались, музиканти з різних місцевостей домовлялися перед гранням. Можна сказати що вже в 50-х роках домінували духові інструменти, а також гармонія і акордеон.

В більшості сіл були також музиканти, які грали на акордеоні, гармонії або російському баяні але не приймали участі в ансамблях. Їх часто запрошували на свята до домових потанцівок. Частина з них знала і виконувала старий репертуар.

Коли змінювалися смаки слухачів і давні мелодії в традиційному виконанні зникали з весіль і потанцівок музики або переставали грати або достосовувалися до нової ситуаціi. Пізніше, в комуністичній Польщі частина ансамблів і музикантів почали працювати з місцевими культурними інституціями і брати участь в співочих і обрядових колективах, які утворювалися в 70-х роках в Ганьську і Старому Залуччю. Деяким вдалося бути учасниками фестивалю в Казімєжі. Ці колективи поступово віддалялися від давного репертуару і стилю гри.

Інші музики змінювали репертуар, граючих актуальну весільну музику, поступово перетворюючись в звичайних весільних музикантів граючих хіти з радіо. Одним з таких був колектив братів Марковських, який в 70-х роках грав танцювальну музику в відомому на цілу Польщу курорті - Okunince над Білим озером під Влодавою. Учасниками Гурту були Jan Markowski (Ян Марковський) – кларнет, потім саксофон, Edward Markowski (Едвард Марковський) – п’ятирядна гармонія, Edmund Brożek (Едмунд Брожек) – скрипка, саксофон, Władysław Bojczuk (Владислав Бойчук) – бубон. Ці традиції до наших днів продовжує з різними музикантами скрипаль, саксофоніст і кларнетист Едмунт Брожек з Влодави.

Опрацювання KrzysztofGorczyca

Джерела: розмова з Едмундем Брожкєм (EdmundBrożеk), Казиміром Піскорським (KazimierzPiskorski), Юзефом Лапінським (Józef Łapiński),інформація зібрана Адамом Панасюком (AdamPanasiuk) (historia.urszulina.net)
*Anna Kapusta „Diabeł gardzienicki: diabeł opowieści. proces opowiadania jako figura dyskursu społecznego” http://journals.bg.agh.edu.pl/STUDIA/2015.14.1/human.2015.14.1.99.pdf